Владислав Буркун
«Боже, я помер молодий Впусти мене в рай Бо в пеклі я побував вже сам Не тужіть, не плачте, не треба, що помер таким молодим! Мені завжди 24 Я янголом в небо злетів. Тіло померло, матусю, а душа вона жива. Відпусти мене рідненька, в мене тепер домівка нова!»
Стою біля фото — і ніби між нами Не роки, не смерть, не жорстока війна. Лиш спогад дитинства з простими словами І наша колишня безтурботна весна. Пам’ятаєш, як мріяли жити щасливо, Як будували майбутнє собі? Тепер твоє небо — високе й мовчазне, А біль твого шляху залишився мені. Ти вчив не боятись ні бурі, ні втрати, Тримати удар і не падати вниз. І навіть коли розриває на шмаття, Я чую твій голос: «Борись і тримайсь». Не знаю, чи бачиш мене із висоти, Чи чуєш мої нерозказані сни. Та кожного разу, як світять зірки, Я думаю: десь серед них — це ти. І поки у серці живе твоя пам’ять, Допоки звучить твоє ім’я між людьми — Ти поруч, мій брате. Не в минулому — в мені.
Вічна пам'ять Царство небесне Владіку